- Давай одразу про головне. Як оцінюєш свій перший сезон у Барсі?
- В ігровому плані очевидно, що цей сезон занести собі в актив я не можу. А для мене це - головний показник, адже я перейшов у Барселону грати. Досі у своїй кар‘єрі я ще не потрапляв у таку ситуацію, щоби стільки часу - без ігрової практики. Але, з іншого боку, в плані адаптації до нової країни, мови, чемпіонату, команди, партнерів, то все ж таки заніс би собі цей рік в актив. Зрештою, я вже розібрався, що тут і до чого. Тому свій наступний рік в Барсі бачу набагато перспективнішим. Добре знаю і розумію партнерів по команді, рівень Примери. Думаю, що розібрався у принципах гри Барселони і загальній концепції команди. Попри те, що я залишився без ігрової практики, я освоїв ось ці дрібниці, які, насправді, далеко не дрібниці. Це, напевно, така ситуація, коли потрібно зробити крок назад, щоби здійснити більший прогрес.
- Вважаєш, що адаптувався за рік в Барселоні?
- Все пізнається в порівнянні. Багаж знань про команду і партнерів, який був у мене п’ять-шість місяців тому, навіть не зрівняти з тим, що маю зараз. На своїх партнерів дивлюся вже по-новому. Це ж стосується й мови. В Барсі не роблять винятків: якщо хочеш грати, маєш приймати командні принципи, ідеї та мову.
- Вислів про універсальність мови футболу – не для Барселони?
- Помітив і по пресі і по вболівальникам, що Барселона - це та команда, якій не дають часу на адаптацію. Із самого початку від тебе починають вимагати багато.
- Почав відчувати це з першого матчу?
- Можливо, спочатку це ще не так відчував, але пізніше скуштував це у всій красі, відчув на власній шкірі.
- Які були відчуття? Пригнічення?
- Ні, не пригнічення. Просто спочатку не міг цього усього зрозуміти. Але партнери підтримали, розповідали, що багатьом чинним футболістам довелося пройти через подібне. Вказували мені на приклад Віктора Вальдеса, в якого були і помилки минулого сезону, і дійшло до того, що трибуни засвистали його. Реалії Барселони такі: якщо ти граєш – тебе люблять, якщо робиш навіть одну помилку – реакція різко змінюється. Вболівальники Барси звикли до спектаклів. Напевно, це специфіка не лише цієї команди, а й цілого регіону. Помітив, що каталонці завжди наголошують, що вони - особливі. Навіть про свою каталонську кухню вони кажуть: такого ви ніде більше не спробуєте. Все своє вони вважають особливим.
- Повертаючись до твого дебюту: спочатку, коли кілька захисників були травмовані в тебе, виходить, що був шанс себе показати. Однак після кількох помилок, Пеп вирішив тебе притримати?
- Важко сказати, чи це був шанс. Ми з Пепом спілкувалися, він казав, що я не пройшов підготовчий період. Попереджав, що буде великий тиск і щоби я не усе брав до уваги – зі сторони преси та вболівальників: Адаптуйся. Почувай себе вільно. Не зважай на помилки. Головне, щоби ти відчував впевненість.
Справді, дуже не просто прийти у таку команду, яка вже все, що могла повигравала. Що стосується тих же Габі Міліто і Рафи Маркеса, то напевно, в них більше досвіду. Травми травмами, але дуже важливим є досвід.
- Наскільки контрастно відрізняється швидкість футболу Іспанії, від того, в який ти грав раніше? Наскільки швидше грають в Іспанії?
- Грають насправді дуже швидко. Хтось може сказати, що це ж Барса. Але загалом відмінність дуже суттєва.
- Що важливіше для тебе: швидкість гри Барси чи швидкість суперників?
- Це той випадок, коли все залежить від того, в якій команді ти граєш, а не проти якої. Якщо брати цілісно, то в Іспанії поля, як більярдні столи. Вони ідеальні, тому дуже швидкі. Не буду казати про мотивацію. Тут для мене нічого нового не було. Для прикладу, в Україні я знав кожну команду, кожного футболіста, від кожного суперника знав чого очікувати. А в Барселоні - все нове. В мене було дуже велике бажання, про яке Гвардьола сказав, що воно зашкалює. Бажання було на все: знайти квартиру, щодня відвідував мовні курси. Пеп порадив багато чого викинути з голови. Мовляв, потрібно грати, так як вмієш, як звик грати. Відтак всю інформацію я почав детально аналізувати і розбирати. Десь, напевно, трохи психологічно себе перенаситив. Було багато важливих речей, яких я просто не хотів випустити.
- Тести у Барсі здаєте? Швидкість перевіряєте?
- Тести не здаємо. Але фізичний рівень Барселони, думаю ви усі й так знаєте. Можливо, потрібно протестувати суперників (усміхається). Загалом тести – це все умовно. Барса їх не проводить.
- Якщо ти вже більш-менш адаптувався в команді, то як би охарактеризував стиль гри своєї команди, той стиль, в якому гратимеш, коли наступного разу вийдеш на поле за Барсу?
- Насамперед це структура гри. Команда грає абсолютно компактно, незалежно від суперника. Гра може видаватися легкою, невимушеною, але, насправді, за цим усім стоїть дуже чіткий механізм, напрацьований на тренуваннях. Тут є дуже багато автоматизмів, які попередньо відпрацьовуються. Люди, які дивляться на гру збоку і кажуть, що у Барселоні головне віддати м’яч Мессі чи Шаві і вони все зроблять, не розуміють наскільки у нас все відпрацьовано. Коли я прийшов, мені наголошували, що центральний захисник – це одна з найважливіших позицій, особливо в Барсі. Тотальний контроль м’яча і початок усіх атак йде від центральних захисників. Фактично так було і у Шахтарі, однак структурні елементи, насамперед у побудові гри, в порівнянні з Барсою відрізняються.
- В такій автоматизованій системі, як Барса, контрастність виконання гравців буде дуже помітною…
- Тут буде чітко помітно випадає гравець з гри, чи ні. Буде контраст.
- З Пепом часто спілкуєшся?
- Він часто з усіма спілкується, не лише зі мною. Є постійний контакт і діалог. Це для мене також новий момент. Такого підходу і в такій мірі я не мав.
- Пеп більше розмовляє з гравцями, аніж попередні тренери?
- Не просто більше. Він - постійно в контакті.
- Тобто ви спілкуєтеся перед, під час і після тренувань? Проводите багато часу разом?
- Постійно. Перед тренуванням може підійти, під час роботи в тренажерному залі, у фізіотерапевтичному відділені, у лікарів чи на масажі. Часто після тренувань залишаємося на базі і не лише для теоретичних занять. Пеп так само постійно говорить з футболістами кантери.
- У Каталонії, певно, таке спілкування прийняте.
- Ні, це залежить від тренера.
- А люди загалом там багато спілкуються?
- Мені здається, що немає такої людини, яка не вболіває за Барсу і не має своєї думки щодо гри, команди і футболістів. Для них це нормальна справа, що побачивши на вулиці футболіста, підійти заговорити до нього, що тут потрібно було зіграти так, а там ось так. Там кожен має свою думку, але не кожен може її в подібний спосіб висловити. З іншого боку, старенька бабуся може схопити тебе на вулиці за рукав, витягнути з кишені картку сошіос (акціонера клубу) і дати настанову як слід грати у Барселоні.
- У новому сезоні чекатимеш на новий шанс від Гвардіоли?
- Не розглядаю питання в шансі. Для мене важливо, що я частина механізму, що ми одна сім’я. Шанс – це пан або пропав. В мене ситуація не така. Я в цьому впевнений. Знаю, як працюю на тренуваннях, а тому впевнений в тому, що буду грати. Час на адаптацію я окремо не відводив. Думав, що все буде набагато легше, але адаптація пройдена.
- Гвардьола якось казав, що ти той гравець на якого він розраховує в перспективі…
- Так. Звичайно, що мене купували не просто так, аби закрити позицію через травми інших футболістів. Якби це було питання одного сезону, щоби закрити на певний період одну позицію, то Барса не платила би такі гроші. Можливо тоді вони придбала би якогось досвідченого вікового захисника на півроку-рік, який закрив би проблемну позицію, а пізніше одужали би травмовані футболісти і питання було б закрите. Але вони думають не лише про сьогоднішній день. Виходить, що це - стратегічне придбання.
- Правильно, що не зважаєш на конкурентів, але в тебе є перевага, що ти молодий. Взагалі, вважаєш це перевагою?
- Різницю у віці не вважаю перевагою. Плюсом вважаю свої якості, через які мене і взяли у Барсу.
- Але ж конкуренти є і в основу потрібно буде якось потрапляти.
- Найменше усього хотів би отримати місце в основі через те, що хтось отримав травму, або, що прийшов чийсь час.
- Поговоримо про сезон для Барселони. Знову вигравши чемпіонат, але вилетівши у півфіналі Ліги чемпіонів Барса не може залишатися вповні задоволено, чи не так?
- Так, певний неприємний осад залишився. Хоча, попри те, що минулого року Барса виграла все, а цього - менше, сама по собі команда точно не стала слабшою. Як на мене, ми навпаки стали сильнішими, але не виграли Лігу чемпіонів. Тим паче, що футболісти й вболівальники вважають, що команда не програла і залишається найсильнішою командою світу.
- Показник у 99 очок, що стало рекордом набраних балів в чемпіонаті Іспанії, просто захоплює...
- Так, клуб дуже сильно провів чемпіонат.
- Однак факт вильоту з Ліги чемпіонів вплинув на футболістів, в яких не було особливого бажання святкувати перемогу в чемпіонаті…
- Взагалі пріоритетом є національний чемпіонат. Тим більше, коли в ньому грає такий Реал. Ми знали, що все залежить від нас. Не було такого, що ми дивилися, як там Реал, ми просто грали.
- В очній зустрічі Барселони та Реалу було очевидно, що Барса сильніша…
- В мене таке відчуття було протягом усього сезону. Команди йшли лікоть в лікоть, але попри це футболісти Барси достатньо впевнено і спокійно себе почували.
- У підсумку різниця між суперклубами склала три очки, при цьому двічі Барса перемогла Реал. Перемога – красномовна і очевидна. Обидва поєдинки проти Реалу ти дивився як глядач. Перед одним із матчів з Реалом ми з тобою розмовляли. Можна сказати, що це твоя мрія зіграти проти меренгес (укр. – вершкові)?
- Я не звик мріяти. Звик ставити цілі та йти до них. Звик з холодною головою підходити до таких питань. Впевнений, що людина може гори звернути. Усе залежить від бажання та підходу. В цьому плані хотів би зіграти і проти Реала.
- Колись Фігу перейшов з Барси в Реал. Ти міг би собі уявити, що перейдеш з Барси в Реал?
- Звичайно, що не можу.
- Який матч із тих, що ти зіграв найбільше тобі запам’ятався в Прімері?
- Пам’ятаю кожен матч. Пам’ятаю перший матч, коли прийшов (проти Хереса на виїзді – О.Г.). Хоча тоді все було якось надто сумбурно. Провів одне тренування, а далі - гра. Ми виграли. Все відбулося дуже швидко, навіть не встиг запам’ятати, як все відбулося. Найбільше, напевно, запам’ятався матч з тим же Атлетіком з Більбао: там були супер-уболівальники й команда сама по собі агресивна. В Басконії люди непоступливі. Це стосується не тільки футболістів, там просто народ такий. На Сан-Мамесі була неймовірна атмосфера. Коли на інших стадіонах засвистують суперника, то там вболівальники просто підтримують своїх, реагують на кожну дію своєї команди. Не було такого, що вони засвистували Барселону при контролі м’яча, вони просто заводили свою команду. Мені не те, щоби сподобалося, а просто було цікаво грати в такій атмосфері.
